Примусова масова депортація усього кримськотатарського народу

 

18 травня 1944 року радянський тоталітарний режим здійснив один з

найбільших злочинів у своїй історії – примусову масову депортацію усього кримськотатарського народу з його історичної батьківщини – Криму. За особистим наказом Сталіна було ухвалено рішення «остаточно очистити» півострів від кримських татар — фактично, здійснити етнічну чистку і знищити кримських

татар як корінний народ та національну спільноту для остаточної

колонізації півострова. Більшістю жертв стали жінки, діти та люди похилого віку — оскільки тисячі кримськотатарських чоловіків перебували на фронтах Другої світової війни у складі Червоної армії.

На світанку 18 травня по всьому Криму одночасно розпочалася масштабна

операція НКВС. Озброєні силовики вдиралися до домівок кримських татар

і під загрозою зброї змушували зібратися за 10–20 хвилин для примусового

виселення.

Вже о 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено

у 25 товарних потягів. До кінця 19 травня депортація охопила понад 165

тисяч осіб, а 20 травня влада відзвітувала в Москву про «повне очищення»

Криму. Загалом було депортовано 47 885 родин — 193 865 осіб, у тому

числі понад 92 тисячі дітей до 16 років.

Кримських татар депортували в переповнених товарних вагонах, без

доступу до їжі, питної води, медичної допомоги.  Дорога до місць

примусового поселення у віддалених регіонах СРСР тривала 2–3 тижні. Уже

під час транспортування, за різними оцінками, загинуло від 7 до 8 тисяч

осіб — через спрагу, хвороби, виснаження та нелюдські умови.

Статус «спецпереселенців» означав довічну дискримінацію та обмеження

в базових правах — на свободу пересування, освіту, медичну допомогу,

працю за фахом.   У деяких районах рівень смертності сягав 60–70%.  

За спробу залишити межі резервації загрожував арешт, а повторне порушення — до 20 років каторжних робіт.

Окремо репресій зазнали кримськотатарські солдати та офіцери Червоної

армії. Після завершення Другої світової війни майже 9 тисяч із них були

депортовані до спецпоселень чи трудових таборів — разом із рештою

народу. Їх не врятували ні військові заслуги, ні особистий героїзм на

фронті. Попри те, що 21 кримський татарин був представлений до звання

Героя Радянського Союзу, а деякі — неодноразово, зокрема, льотчик Амет-Хан Султан отримав це звання двічі (1943, 1945), навіть вони опинилися під

ярликом «зрадників» і зазнали тих самих репресій.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала

депортацію кримських татар актом геноциду, а 18 травня встановила

Днем пам’яті жертв цього злочину. Україна засудила політику

радянського тоталітарного режиму, керуючись положеннями Конвенції

ООН про запобігання геноциду.

Приклад України став поштовхом до міжнародного визнання геноциду

кримськотатарського народу. Відповідні рішення ухвалили парламенти

Латвії та Литви (2019), Канади (2022), Польщі, Естонії та Чехії (2024). У

своїх резолюціях ці держави прямо називають дії сталінського режиму

геноцидом, а також засуджують політику Російської Федерації, яка

продовжує репресії проти кримських татар під час нинішньої окупації

Криму. Зокрема, Сейм Польщі рішуче засудив не лише злочин 1944

року, але й його сучасні продовження, а естонський Рійгікогу

підкреслив спадковість злочинної політики СРСР і РФ.